Сучасні херсонці звикли до благ цивілізації. Наприклад, щоб подивитися улюблений фільм, потрібно включити телевізор, чи знайти його в інтернеті. Проте, в минулому все було зовсім по іншому. Тоді, люди навіть не мали поняття, що таке телевізор, чи інтернет.
Лише на початку 20 століття відбулися зміни у сфері розваг. Якщо раніше херсонці з великим захопленням приймали «живі картини», які виконували самодіяльні артисти, то тепер у їхній побут увійшов синематограф. До речі, містяни познайомилися з ним у 1901 році, коли у приміщенні театру вперше демонстрували «Синематограф Люм’єра». Більше на kherson.in.ua.
Першим був синематограф
Вже в травні 1903 року на сцені місцевого театру демонстрували картинки відображені на екрані синематографом, повідомляється на сайті mycity.kherson.ua. Для людей це було досить цікаве видовище. Ілюзія дуже сильна, глядачам здавалося, що за прозорим екраном знаходяться живі люди. Багато картин були скомбіновані ефективно та дотепно. Особливо у дітей видовище викликало захоплення.
Єдиний мінус таких картинок був у тому, що вони миготіли, через це очі дуже втомлювались, важко розібратися в картинках за такої швидкості, з якою вони змінювали одна одну.
В Херсоні не було постійного синематографа, тому приймали різних гастролерів. Для сеансів орендували єдиний придатний для цієї мети будинок театру. Існувало безліч найменувань синематографа, якими користувалися гастролери: біоскоп, кінематограф та багато інших. Для залучення глядачів власники синематографів вживали додаткових заходів: запрошували на гастролі артистів різних жанрів.
Починаючи з 1906 року в нашому місті розпочалася нова «ера кіно». Відкрилися постійні ілюзіони. Перший ілюзіон в Херсоні мав назву «Американський біоскоп».
Похід в кіно, то свято
У березні 1944 році, газета «Наддніпрянська правда» повідомляла, що зі столиці до Херсону була привезена кіноапаратура. Її встановили в кінотеатрі ім. Комінтерну. Тобто у березні 1944 року Херсон звільнили від німців, а вже у травні 1944 року херсонці дивилися перший післявоєнний фільм «Райдуга». Згодом у прокаті показували трофейні фільми із субтитрами: «Індійська гробниця», «Залізна маска» та багато інших.
Всі походи у кіно прирівнювалися до свята. На той час у людей був єдиний вихідний – неділя. Тому вже з самого ранку в родинах панувала підготовка: потрібно було заздалегідь купити квитки в кіно, сходити на базар, приготувати обід та вечерю. Виходили з дому за пів години. Перед походом до кінотеатру жінки та чоловіки одягали своє найкраще вбрання, робили гарні зачіски. Вважалося, що в місто потрібно виходити в гарному вигляді.
Першим післявоєнним кінотеатром, який працював у Херсоні був кінотеатр ім. Комінтерну, яким керував І. Спектор. У фоє цього кінотеатру завжди було людяно. Біля буфету збиралася велика черга, купували: лимонад, пиво, морозиво. Двері туалетів стукали щомиті, їх відвідували швидше за все не по потребі, а щоб покурити перед двогодинним сеансом.
Заповітні квитки
Наприкінці 1950 року та на початку 1960 року в Херсоні була поширена спекуляція будь-яким дефіцитним продуктом. Не обійшла вона стороною продаж квитків на видовищні вистави. Вартість квитка у перекупника значно перевищувала номінальну у 4, а то й 5 разів. Переваги мали лише пільговики. Протягуючи до вікна каси якісь «документи», вони отримували без очікувань заповітні квитки. Крім цього, пільговиків обслуговували в першу чергу. Поза чергою також придбати квитки на видовищні заходи мали змогу Герої СРСР та Соціалістичної Праці, депутати, моряки.
Прості люди, які вистояли довгу чергу, та діставалися нарешті до віконця каси, отримували довгоочікувані квитки, в яких був зазначений ряд та місце. Далі всі йшли в зал театру, розсаджувалися по своїм місцям. Екран світився, починалося диво під назвою кіно.
