Кожне місто і кожна країна мають спільні риси, пов’язані з новинками прогресу, розвитку науки, техніки, творчості. Одним із явищ, які поєднують, напевно, всіх, стало колись кіно.
Безумовно, місто Херсон можна віднести до тих місць, де колись була розвинена мережа кінотеатрів з різними назвами – часом дуже кумедними. Здавалося б, що таке в назві кінотеатру “Ювілейний”? Вся справа у самому ювілеї. Замислюючи цю будову, покликану просвітлювати людей шляхом демонстрації на екрані зображень, що рухаються, автори проєкту навряд чи думали про одну річ. Кінотеатр став “Ювілейним” на честь 100-річної річниці від дня народження В.І. Леніна. Більше на kherson.in.ua.
Перші післявоєнні кіносеанси
У роки після страшної війни, в якій перемогу здобув все ж таки наш народ, приймалися рішення щодо налагодження культурного дозвілля населення. Серед таких рішень окреме місце приділялося кінотеатрам. Адже у 1940-1960-х роках далеко не всі могли собі дозволити придбати телевізійні приймачі. Кількість останніх, зізнатися, була не настільки великою, щоб забезпечити багатомільйонний народ.
Лише через три з половиною місяці після звільнення Херсона у місцевій “Наддніпрянській правді” повідомлялося про те, що до Херсона з Києва привезли кіноапаратуру, яку встановили у кінотеатрі ім. Комінтерну. Вже 27 травня 1944 року багато херсонців змогли побачити фільм “Райдуга” знаменитого режисера Марка Донського. Згодом у прокаті з’явилося трофейне кіно із субтитрами: “Залізна маска”, чотири серії “Тарзана”, “Маленький Мук”.
Водночас у країні щорічно з’являлася велика кількість вітчизняних картин, частину яких знімали у Херсоні. І, звичайно, ці картини треба було показувати масовому глядачеві.
Переглядаємо фільми, зняті в Херсоні
Уявимо такий випадок. Наприклад, у кінотеатрі “Ювілейний” показують “День ангела” з Іваном Переверзєвим у головній ролі. Море, корабель “Цесаревич”, який ось-ось злетить у повітря. Проте його команда рятує. А після фільму відбувався обмін враженнями емоціями. Вдома такого не могло бути.
А бувало таке, що знімальні групи, які працювали в Херсоні, приходили у гості до глядачів та проводили свої творчі вечори. На таких зустрічах, як і кіносеансах, глядачі бачили зростання кіномистецтва країни.
Згодом кіно стало проникати на телевізійні екрани, проте попит на кіносеанси не зменшився. Адже на телебаченні довгий час був лише один канал, а кінотеатрів було багато, а в деяких із них показували кілька фільмів – становище було явно не на користь блакитних екранів.
Настали 1980-і роки. На телебаченні почали з’являтися канали, альтернативні головному Центральному телебаченню. Здавалося, чи не простіше залишитися вдома, у м’якому кріслі, у теплі та затишку та дивитися кіно. Ні. Народ прагнув у кінотеатри, які, як, наприклад, херсонський “Комінтерн”, збирав перед величезним екраном сотні людей. Вони дивилися фільми разом і відчували “подих залу”, охопленого подіями та долями людей.
Що прийшло на зміну нашому кіно
Похід у кіно тоді прирівнювався до свята. На той час був лише один вихідний день – неділя. Вже з ранку в багатьох сім’ях херсонських панувала суєта. Квитки слід купувати заздалегідь, оскільки протягом великого періоду часу у місті процвітала спекуляція квитками на видовищні вистави, зокрема кінопокази. Особливо це стосувалося прем’єра. Вартість квитка у перекупників була вищою від реальної у два-три, а, бувало, у чотири рази.
Йшли роки… Кількість фільмів зростала, а деякі кінотеатри зникали. На вулиці Суворова ще у 1960-х роках працював кінотеатр “Спартак”, який знесли.
Настали 1990-ті роки, за ними двотисячні. Місце на екранах кінотеатрів міцно зайняли закордонні кінострічки з різними спецефектами, але часом позбавлені того, що було притаманне нашому кіно. Кіно стало набагато доступнішим, але воно перестало бути по кишені багатьом людям. І, нарешті, часто похід у кіно перетворюється на можливість вшанувати чипси, попкорн та запити з якоюсь не дуже корисною для здоров’я водою.
